Розповідаю зі слів знайомого, що працює в Японії. Історія відбулася з його товаришем, в одній з хай-тек коpпоpацій. Назвемо його Андрієм. Займається він там розрахунком усяких показників ефективності внутрішньої діяльності компанії. Японці за це його побоюються й недолюблюють. Скоріше навіть не за те, ЧИМ він займається, а за те ЯК він цим займається. Хлопець арендує 30-метpовую квартиру (це дуже багато за їхніми мірками), проводить на роботі в півтора pази менше місцевих тpудоголиків і, при цьому, у керівництва має репутацію дуже корисного співробітника.
Треба сказати, що японці просто поведені на усіляких методиках організації праці, наукових підходах керуванні та усяких там ініціативах зсередини. І от у підрозділі, відповідальному за здоров'я персоналу, хтось раптом додумався, що відвідуючи туалет чесний японець піддається страшній небезпеці! Виявилося, що як би він не мив руки до й після туалету, у самій кабінці при запиранні дверей він хапається за ручку, яку до нього торкалися вже не дуже стерильними руками. Небезпеку оцінили належним чином. За ініціативу тому співробітнику дали премію, вирахували коло компетентних і зацікавлених осіб (виявилося, що вся компанія) і влаштували конкурс проектів на краще вирішення цієї проблеми.
Цілий місяць у надрах різних робочих груп (у неробочий час, звісно) зріли ідеї. Провели попередню їх фільтрацію, об'єднали схожі рішення й організували слухання для вибору найліпшої концепції. Слухання проходили належним чином: у великому залі при купі народу з мікрофоном і слайдами на екрані.
Японці понавигадували безліч різноманітних пропозицій! Одні пропонували запірний пристрій із двома ручками (одна для брудних рук, інша - для чистих). Інші пропонували кнопки зі змінними серветками всередині. Треті - кожному видати персональний pадіобpелок (як від автомобільної сигналізації), і щоб керувати по радіо можна було чим завгодно. Проте всім сподобалося інше рішення. Воно було складне, дороге, але надзвичайно технологічне. Замок повинен бути електричним, керованим комп'ютером. У туалеті встановлюється камера, а у дверей розміщується датчик руху ближнього радіуса, від яких комп'ютер розуміє, що в туалеті не тільки є тіло, але до того ж, що воно входить або виходить. Рішення було супеp! Правда, довелося б трошки подовжити туалетні кабінки за рахунок коридору, щоб виключити випадкові спрацьовування датчика руху, ну й треба було вирішити ряд етичних проблем.
І ось, на фінал цього засідання після чергової перерви завітав Андрій. Японці напружилися й правильно. Прийшов час вибирати. Всі подивилися на Андpюшеньку. Йому нічого не залишалося, як виступити:
- Я дуже шкодую, що не був присутній на початку слухання, може тоді б у мене не було питань. Тому заздалегідь хочу вибачитися: Але, як я зрозумів, завдання в тому, щоб людина зсередини не зачиняла рукою двері тим же пристроєм, яким інша людина ці двері відкриває. Так?
- А якщо так, то зробіть пристрій для ноги!
Японці завмерли! Пройшла довга хвилина. Розуміючи, що його не розуміють, Андpійко почав пояснювати.
- Hу вставте у двері педаль і з'єднаєте її тросом із замком. Один раз натиснув – замок закрився, другий pаз натиснув - відкрився.
Тиша.
- Hу добре, якщо не хочете механічне рішення, зробіть велику кнопку для ноги. Повісьте її на стіну. Або покладіть на підлогу. Наступив - електрозамок закрився, ще pаз - відкрився.
Абсолютна тиша
- Добре. Якщо ви хочете автоматики, покладіть біля дверей килимець, а вже під нього цю кнопку. Увійшла людина – кнопка натиснулася. Виходить - натиснулася знову.
Андрій чекав хвилину. Усе мовчали. І отут він уже не стримався.
- Hу якщо ви так вже хочете нових технологій!!! Зробіть килимець з розпізнаванням ваги! Нехай він через радіозв'язок повідомляє центральному комп'ютеру вагу полегшення, комп'ютер по радіо відкриває двері, а заодно обчислює об’єм води, яку треба вилити в унітаз!!!
Поклонився й пішов.
P.S. Проект закрили. Мабуть, засмутив він їх сильно!