Обставини справи:

Автор звернувся з позовом до Товариства (правонаступника) про зобов`язання припинити дії, що порушують авторське право, та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Позов мотивований тим, що у 1983-1985 роках у м. Києві був збудований павільйон-оранжерея. Автором проекту і головним архітектором будівлі був позивач. Позивач також є автором внутрішніх елементів декору будівлі, зокрема, оригінальних світильників та дизайну облицювання стін. На час проектування будівлі позивач був працівником проектного інституту, а саме, працював керівником архітектурно-планувальної майстерні головного управління проектних робіт проектного інституту. Під його керівництвом участь в розробці проекту будівлі брали інші архітектори та інженери.

У 1981 року Містобудівна рада при головному архітекторі міста затвердила проект магазину-оранжереї. Будівля проектувалась з метою її використання як магазину-оранжереї та павільйону для проведення виставок рослин. Позивач не укладав жодних договорів про передання майнових прав інтелектуальної власності на архітектурний проект чи будівлю.

На теперішній час будівля перебуває у власності Товариства, яке розпочало підготовчі та будівельні роботи для реконструкції будівлі, спрямованої на зміну мети її використання.

Керуючий партнер Товариства опублікував орієнтовні проекти зовнішнього вигляду будівлі після реконструкції, які свідчать про те, що фасад має бути кардинально змінений, а каскадний атріум - знищений. Станом на дату подання позову внутрішні елементи декору, а саме оригінальні лампи авторства позивача були спотворені. Також знищені клумби біля будівлі, які є частиною архітектурного проекту позивача. У 2021 року фасад будівлі  разом із заскленням почали руйнувати за допомогою будівельного крану.

Роботи з порушення цілісності фасаду будівлі із застосування будівельного крану, на переконання позивача, є незаконними. Позивач як автор проекту будівлі до жодних робіт з проектування реконструкції будівлі не залучався, своєї згоди на реконструкцію та зміну проекту не надавав. Позивач виступив проти реконструкції, оскільки її проведення відповідно до заявленої передпроектної документації та озвучених планів забудовника передбачають кардинальну зміну усього архітектурного твору позивача.

Оскільки позивач є автором творів архітектури - проекту та будівлі, то має право звернутися до суду за захистом його майнових та немайнових прав інтелектуальної власності на такі твори.

Внаслідок порушення Товариством його авторських прав, він зазнав моральних страждань, які полягають у приниженні його честі, гідності та ділової репутації. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди зумовлений глибиною страждань, яких зазнав позивач, коли у 2021 року побачив самовільне руйнування та спотворення фасаду будівлі будівельним краном.

Крім того, на прес-конференції представники Товариства в публічних інтерв`ю вказували, що позивач відмовився від участі у розробці проекту реконструкції будівлі через вік та проблеми зі здоров`ям, що не відповідає дійсності.

У суді позивач просив зобов`язати Товариство припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції; зобов`язати підрядника робіт  припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі, будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції; зобов`язати субпідрядника  припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме використання без дозволу позивача креслень та планів реконструкції, створених підрядником з порушенням авторських прав позивача; заборонити Товариству проведення без письмового дозволу позивача будь-яких будівельних, підготовчих чи реставраційних робіт, що мають на меті зміну або порушення цілісності твору архітектури - будівлі, його фасаду, скляного атріуму та інших охоронюваних авторськими правом елементів; зобов`язати Товариство відновити попередній стан твору архітектури - будівлю, фасад якої був зруйнований умисними діями Товариства, відповідно до проекту будівлі за авторством позивача, з урахуванням тих конструкторських рішень фасаду, які існували до порушення, та з погодженням використовуваних матеріалів для відновлення з позивачем; зобов`язати Товариство відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану порушенням його авторських прав, у розмірі 100000,00 грн.

 

Рішенням суду, яке залишено без змін постановою апеляційної інстанції, позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позові Позивач посилається на чинний ЦК України, Закон України «Про авторське право і суміжні права», Закон України «Про архітектурну діяльність» та Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів, відповідно до яких позивач як співавтортвору архітектури має право окремо від інших співавторів звертатися до суду, а також має авторські права, зазначені у вказаних нормативних актах; вказані нормативно-правові акти не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з таких мотивів: ЦК України 2003 року набрав чинності з 01 січня 2004 року; Закон України «Про авторське право і суміжні права» набрав чинності з 23 лютого 1994 року; Закон України «Про архітектурну діяльність» набрав чинності з 23 червня 1999 року;Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів набрала чинності для України 25 жовтня 1995 року, Всесвітня конвенціяпро авторське право 1952 року (Женева, 6 вересня 1952 року) набрала чинності для України 17 січня 1994 року, до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятого Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року, Україна приєдналася 20 вересня 2001 року;

спірні правовідносини виникли у період з 1979 до1985 роки під час проектування та будівництва будівлі, тобто у період дії ЦК УРСР 1963 року, тому до відповідних правовідносин, у тому числі при визначенні об`єкта та обсягу авторського права, застосовуються норми саме ЦК УРСР;

чинне на момент проектування і спорудження будівлі законодавство не передбачало розподілу авторського права на майнову та немайнову компоненту. Такий розподіл з`явився лише у 1994 році, вже після прийняття Закону України «Про авторське правота суміжні права»;

проектну документацію магазину-оранжереї слід вважати колективним твором, створеним за співавторства позивача;

обставини порушення права позивача на опублікування, відтворення і розповсюдження проектної документації на будівлю дозволеними законом способами під своїм або умовним ім`ям, або без позначення такого до відома суду позивачем не доводились, матеріали, які підтверджували б таке порушення права автора у справі відсутні, вимоги про захист такого порушеного права в позовній заяві не містяться;

порушення права визнається можливим за умови настання однієї з обставин: внесення змін до самого авторського твору та/або внесення змін до його назви чи імені автора. Разом з тим доказів внесення змін до проектної документації, співавтором якої є позивач, або ж змін до його назви чи імені автора, в матеріалах справи не міститься;

даних, які б підтверджували авторське право позивача на оригінальні лампи та авторський проект облицювання стін всередині будівлі, матеріали справи не містять;

суд прийняв до уваги викладену історичну інформацію стосовно того, що відповідно до проектної документації позивач в розробці інтер`єрів будівлі участі не брав, адже оформлення інтер`єрів розроблялося інститутом;

суд критично оцінив твердження позивача про наявне в нього право на об`єкт - матеріальне втілення проектної документації, в якості якого він визначає будівлю;

суд також не встановив, що використання частин будівлі та елементів конструкції в передпроектних пропозиціях, розроблених субпідрядником, порушує права позивача як автора. Позивач фактично ототожнює порушення своїх авторських прав зруйнуванням частини фасаду будівлі;

позивач також пов`язує порушення його права з фактом використання архітектурного проекту для створення передпроєктних пропозицій. Суд погодився з твердженням субпідрядника, що у останнього була відсутня необхідність використовувати первісну проектну документацію в період розробки передпроектних пропозицій;

обставини щодо порушення авторських прав позивача не знайшли свого підтвердження;

з урахуванням недоведеності позивачем наявності порушення його авторських прав, відсутності підстав для встановлення протиправності дій відповідачів під час проведення ними демонтажу фасаду будівлі, вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними і задоволенню не підлягають.

 

Позивачем було подано касаційну скаргу яку обґрунтовано тим, що:

відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування окремих норм матеріального права з питань:

  • чи визнавалася зведена будівля твором архітектури, створення якого призводить до виникнення суб`єктивного авторського права, згідно із законодавством, чинним на 1985 рік?
  • чи зумовлює стаття 18 (1) Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів обов`язок країни, яка приєднується до конвенції, надати правову охорону творам, на які конвенція поширює свою дію, для яких ця країна є країною походження, але які до набуття конвенцією сили для такої країни не охоронялися авторським правом?
  • хто був первинним суб`єктом авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, які створювалися на замовлення за умов, що автор перебував у трудових відносинах з організацією - виконавцем такого замовлення, згідно із законодавством,що було чинним станом на 1981 рік?
  • внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суди попередніх інстанцій не дослідили зібраних у справі доказів зметою встановлення фактичних обставин, від встановлення і правової оцінки яких залежить правильне вирішення спору по суті;
  • позивач стверджує про порушення його авторського права на твори, створення яких було завершено у 1981 році (первинний проект) та у1985 році (будівля) - твори позивача. Дії, які позивач вважає порушеннями, відбулися у 2021 році;
  • на думку позивача, з моменту створення кожного твору виникли триваючі правовідносини, елементами яких стали права позивача як автора (співавтора) твору, обов`язки третіх осіб не порушувати абсолютного права позивача, а також права та обов`язки позивача та третіх осіб, пов`язані з фактом порушення авторського права у липні 2021 року, коли був змінений фасад будівлі;
  • кваліфікація певного факту об`єктивної дійсності як факту створення твору, з котрим пов`язується виникнення авторського права, має здійснюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент, коли цей факт мав місце. Подальша зміна правового регулювання вимог щодо охоронюваних творів не впливає на кваліфікацію тих об`єктів матеріального світу, створення яких було завершене до набрання чинності відповідними змінами, звісно, за відсутності безпосередньої вказівки у законодавстві про зворотнє. Згаданий вище висновок ґрунтується на загальному правилі про заборону ретроактивної дії норм права. Власне, саме у цьому розумінні у рішенні від 09 лютого1999 року № 1-рп/1999 Конституційний Суд зазначив, що «до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт,під час дії якого вони настали або мали місце»;
  • суди обґрунтовано вказали на необхідність застосування законодавства, чинного на момент створення творів, до визначення «об`єкта» правової охорони авторським правом та виникнення правовідносин. Водночас, визначаючи можливість будівлі бути кваліфікованою як твір за ЦК УРСР 1963 року, суди також зробили хибні висновки;
  • похідними від триваючих відносин, які виникли внаслідок створення твору, є охоронні відносини.
  • жоден акт, який змінював правове регулювання обсягу авторського права у період з 1981 по 2021 роки (Закон України «Про авторське право і суміжні права» у редакціях 1993 та 2001 років, а також ЦК України), не містив вказівки на ультраактивну дію норм, які втрачали чинність на його підставі. Навпаки, у Постанові Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року № 3793-ХІІ «Про порядок введення вдію Закону України «Про авторське право і суміжні права» зафіксована пряма дія норм цього закону (пункт 3, абзац другий). Така ж норма, але щодо усіх цивільних правовідносин, міститься у Прикінцевих і перехідних положень ЦК України (пункт 4, абзац другий). Відповідно, теорія судів першої та апеляційної інстанцій про ультраактивність норм ЦК УРСР у частині визначення обсягу авторського права на момент порушення у липні 2021 року, не має нормативного підґрунтя;
  • зведена будівля визнавалась твором згідно із ЦК УРСР 1963 року;
  • будівля підлягає охороні з 25 жовтня 1995 року також відповідно до вимог Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів;
  • до первинного проекту будівлі підлягало застосуванню загальне правило про набуття автором службового твору усіх авторських прав на нього, викладене у статті 481 ЦК УРСР 1963 року. Висновок про те, що стаття 512 зумовлювала «автоматичний» перехід авторського права до замовника у розмінні статей 500 та 501 ЦК УРСР 1963 року (які присвячені авторським договорам), суперечить змісту цих норм.

 

Оскільки наразі висновок Верховного Суду з цього питання відсутній, позивач просить сформулювати такі висновки:

  • авторське право на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, виконані у порядку виконання службового завдання у період чинності норм ЦК УРСР про авторське право (до 09 квітня 1994 року), належало авторам цих творів відповідно до статті 481 ЦКУРСР 1963 року;
  • положення статті 512 ЦК УРСР 1963 року не зумовлювали переходу авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани до замовника, а встановлювало лише невідчужуване право на використання цих творів замовником без виплати додаткової винагороди авторові у період до 09 квітня 1994 року.

 

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (пункт 4) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спірні правовідносини виникли у період з 1979 по 1985 роки під час проектування та будівництва будівлі, тобто у період дії ЦК УРСР 1963 року, тому до відповідних правовідносин щодо визначення об`єкта та обсягу авторського права, застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статті 475 ЦК УРСР 1963 року авторові належить право: 1) на опублікування, відтворення і розповсюдження свого твору всіма дозволеними законом способами під своїм ім`ям, під умовним ім`ям (псевдонім) або без позначення імені (анонімно); 2) на недоторканність твору; 3) на одержання винагороди за використання твору іншими особами, крім випадків, зазначених у законі.

Згідно з статтею 476 ЦК УРСР 1963 року при виданні, публічному виконанні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни як в самий твір, так і в його назву і позначення імені автора.

Відповідно до статті 479 ЦК УРСР 1963 року авторське право на твір, створений спільною працею двох або більше осіб (колективний твір), належить співавторам спільно незалежно від того, становить такий твір одно нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких має також і самостійне значення.

Кожний з співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину колективного твору, яка має самостійне значення. Частина колективного твору також визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору. Відносини між співавторами можуть бути визначені їх угодою. При відсутності такої угоди авторське право на колективний твір здійснюється всіма співавторами спільно, а винагорода розподіляється між ними в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР і постановами Ради Міністрів Української РСР.

Відповідно до статті 495 ЦК УРСР 1963 року (із змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради від 13 вересня 1974 року № 3050-08) авторське право на колективний твір діє протягом усього життя кожного з авторів і переходить у спадщину.

Згідно із статтею 512 ЦК УРСР 1963 виконані за замовленнями організацій архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і рисунки, можуть бути використані замовниками для своїх потреб, передані ними для використання іншим особам або відтворені в пресі без виплати авторам додаткової винагороди.

Зазначені статті ЦК УРСР 1963 року виключені на підставі Закону від 04 лютого 1994 року № 3942-12 «Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР», який набрав чинності 09 квітня 1994 року, у зв`язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Постановою Верховної Ради України 23 грудня 1993 року № 3793-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про авторське право і суміжні права» вирішено ввести в дію Закон України «Про авторське право і суміжні права» з дня опублікування. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України «Про авторське право і суміжні права» застосовуються чинні акти законодавства України, якщо вони не суперечать цьому Закону. Закон України «Про авторське право і суміжні права» застосовується до правовідносин, які виникли після введення його в дію. Для правовідносин, які виникли до опублікування Закону, цей Закон застосовується до тих прав і обов`язків, які виникнуть після введення його в дію.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року в справі № 465/5652/15-ц (провадження № 61-34644св18) зазначено, що «суб`єктами авторського права, згідно зі статтею 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Стаття 435 ЦК України поділяє суб`єктів авторського права на дві групи - первинних і похідних. До першої групи відносяться автори твору, якими можуть бути лише фізичні особи, до другої групи  інші фізичні, а також юридичні особи, до яких авторське право перейшло на підставі договору або чинного закону».

Автор твору як суб`єкт права інтелектуальної власності відповідно до статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», статей 423 і 424 ЦК України наділяється певними особистими немайновими і майновими правами.

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належить виключне право на використання твору, виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Таким чином, особливістю використання об`єктів права інтелектуальної власності є те, що вони використовуються іншими особами (зокрема, публічна демонстрація і публічний показ) лише з дозволу суб`єкта права інтелектуальної власності і на підставі договору,укладеного у письмовій формі (статті 426, 442 ЦК України, стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) повністю або частково іншій особі,згідно з положеннями статті 31 вищевказаного Закону і статті 427 ЦК України. Відповідно до частин першої і другої статті 32 Закону України «Про авторське право та суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» службовий твір - це твір, створений автором у порядку виконання службових обов`язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Визнання твору службовим має важливе значення для визначення обсягу прав автора та правового режиму використання такого твору.

Виходячи з системного аналізу норм ЦК України і Закону України «Про авторське право і суміжна права», основні особливості правового режиму службових творів полягають у наступному.

По-перше, за загальним правилом особисті немайнові права інтелектуальної власності залишаються за працівником, який створив цей об`єкт права інтелектуальності власності (твір) в порядку виконання трудового договору (частина перша статті 429 ЦК України, частина перша статті 16 ЗУ «Про …»)

По-друге, нормами чинного ЦК України, на відміну від Закону України «Про авторське право і суміжна права», передбачено розподіл майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт, створений працівником у зв`язку з виконанням трудового договору, між працівником і роботодавцем. Відповідно до частини другої статті 429 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об`єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

По-третє, за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (частина третя статті 16 Закону України «Про авторське право і суміжна права»).

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов`язків і за службовим завданням роботодавця, то особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними. Майнові права на об`єкт авторського права і(або) суміжних прав, створений у зв`язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об`єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (частина друга статті 429 ЦК України).

Якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об`єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об`єкта. Порядок здійснення майнових правна такий об`єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором. У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій встановили об`єкти авторського права, хто є їх автором, а також те, що ці об`єкти були створені під час перебування авторів у трудових відносинах із академією, на замовлення установи. Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що ці об`єкти авторського права є службовими творами і, як наслідок, допустив помилку у визначенні їхнього правого режиму, не з`ясував вклад (творчий внесок) у створення цих об`єктів кожної зі сторін, а також матеріальне, фінансове та інше забезпечення робіт по створенню цих об`єктів, що має важливе значення для визначення порядку розподілу майнових прав між позивачами (працівниками, які створили об`єкти права інтелектуальної власності у зв`язку з виконанням трудового договору) і третьою особою у справі (роботодавцем). Вказаний недолік не було усунуто апеляційним судом при здійсненні перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а тому рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України».

 

Суди встановили, що на момент проектування будівлі  у 1979-1981 роках, позивач перебував у трудових відносинах з інститутом та обіймав посаду керівника архітектурно-конструкторської майстерні, головного архітектора проектів;

відповідно до даних техно-робочого проекту магазину-оранжереї, проект розроблявся за плановим завданням замовника - управління;

позивач вказаний на титульній сторінці техно-робочого проекту в якості керівника майстерні, головного архітектора проекту;

в позовній заяві позивач вказує, що співавторами, які приймали участь в розробці проекту будівлі магазину-оранжереї, є інші архітектори та інженери;

безпосередньо будівництво будівлі відбувалось в період після затвердження проекту у 1981-1985 роках;

при відмові у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції зробили висновки, що: при визначенні об`єкта та обсягу авторських прав на твір відповідні правовідносини регулюються законодавством про авторське право, яке було чинним на момент створення такого твору. З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у період з 1979 по1985 роки під час проектування та будівництва будівлі, тобто у період дії ЦК УРСР 1963 року, тому до відповідних правовідносин, у тому числі при визначенні об`єкта та обсягу авторського права, застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року; у позивача відсутнє право інтелектуальної власності на об`єкт - будівлю магазину-оранжереї, оскільки таке право в позивача за часів дії радянського законодавства не виникло, відповідно, магазин-оранжерея  не є об`єктом авторського права позивача. Крім того, наявна певна специфічна природа магазину-оранжереї - це колективний, службовий твір, виконаний на замовлення роботодавця. Будівля побудована за гроші міста, на даний час приватизована та знаходиться у власності Товариства.

Проте суди, встановивши об`єкти, які позивач зазначає як об`єкти авторського права, хто є їх автором, а також те, що ці об`єкти були створені під час перебування авторів у трудових відносинах із інститутом за замовленням Республіканського управління, не надали належної оцінки тому факту, що ці об`єкти авторського права є службовими творами і, як наслідок, не врахували їхнього правого режиму, не з`ясували вклад (творчий внесок) у створення цих об`єктів кожної зі сторін, а також матеріальне, фінансове та інше забезпечення робіт по створенню цих об`єктів, що має важливе значення для визначення порядку розподілу майнових прав між позивачем (керівником архітектурно-конструкторської майстерні,головним архітектором проекту), іншими особами (працівниками, які також працювали над проектом), які і створили об`єкти права інтелектуальної власності у зв`язку з виконанням трудового договору (або ж їх спадкоємцями), а також роботодавцем (чи особою, яка є наразі власником будівлі). За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог позивач.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Враховуючи вищезазначене, слід відмітити, що при створенні об’єкта авторського права повинен бути з’ясований вклад (творчий внесок) у створення цих об`єктів кожної зі сторін, а також матеріальне, фінансове та інше забезпечення робіт по створенню цих об`єктів, що має важливе значення для визначення порядку розподілу майнових прав між автором, співавторами, які і створили об`єкти права інтелектуальної власності у зв`язку з виконанням трудового договору (або ж їх спадкоємцями), а також роботодавцем (чи особою, яка є наразі власником майна).

Отже, якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов`язків і за службовим завданням роботодавця, то особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними. Майнові права на об`єкт авторського права і(або) суміжних прав, створений у зв`язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об`єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (частина друга статті 429 ЦК України).

 

Спеціалісти патентно-правової компанії ТОВ «КОМПАНІЯ «ІНВЕНТА» продовжують формувати новітню юридичну практику захисту об’єктів прав інтелектуальної власності у взаємовідносинах з держаними органами, фізичними та юридичними особами та належним чином захищати права та законні інтереси клієнтів компанії, допомагають у виконанні завдань по розробці відповідних договорів між авторами та роботодавцем.