В наслідок бойових дій на території України багато хто втратив житло, у багатьох воно пошкоджено або знаходиться в непридатному для подальшого проживання стані. Через фінансові проблеми далеко не всі мають кошти на придбання нових будинків і квартир.

За програмою Уряду багато громадян скористались можливістю та подали заявки до «ДІЇ» про пошкоджене майно. За наслідками руйнувань прокуратурою та іншими правоохоронними органами порушено низку кримінальних справ. Органи місцевого самоврядування створили та задіяли численні комісії з приводу фіксування пошкоджень та руйнувань, а міжнародні організації створюють аналітичний контент з приводу кількості пошкоджень та фіксації фактів події.

Нещодавно Президент ухвалив новий закон «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» № 2923-ІХ від 23.02.2023 року. Цей Закон визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

Для осіб, що постраждалим внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України запровадили житлові сертифікати на придбання об’єкта житлової нерухомості (далі - житловий сертифікат) - електронний документ, що підтверджує гарантії держави щодо забезпечення фінансування придбання квартири, іншого житлового приміщення, будинку садибного типу, садового або дачного будинку (у тому числі фінансування придбання такого приміщення/будинку, що буде споруджений у майбутньому, або інвестування/фінансування його будівництва) в обсязі, що дорівнює грошовій сумі, зазначеній у такому документі.

Однак точних строків або періоду отримання очікуваної компенсації досі не визначено.

Ще одним додатковим механізмом підтвердження фактів матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення Російської Федерації та подальше стягнення збитків з боку держави агресора є звернення до українських судів з відповідним позовом.

Розберемо детальніше такий кейс.

На сьогодні вже багато громадян скористались своїм правом на звернення до суду про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення Російської Федерації з боку держави агресора.

Відповідачем у таких справах є держава агресор.

У 2022 році Верховний Суд змінив підхід та своїм висновком фактично надав можливість позивачу не направляти до відповідача запит на її згоду про участь у справі та не зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від відповідача або повідомлення про вручення такого запиту. Крім того, у зв’язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України та розірванням дипломатичних відносин, направити запит чи лист до посольства через припинення його роботи є взагалі неможливим.

Враховуючи судову практику, за суб’єктним складом спори між юридичною особою і державою повинен розглядати господарський суд, а за характером правовідносин – цивільний. На сьогодні між судами немає єдиного підходу стосовно питання про те, яка юрисдикція (цивільна чи господарська) має розглядати позовні заяви юридичних осіб чи фізичних осіб – підприємців про відшкодування майнової шкоди, завданої військовою агресією. Так суд прирівнює статус держави як суб’єкта публічного права до статусу юридичної особи. Відповідно, спір між двома юридичними особами підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а деліктні спори розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Позов може бути подано до суду за вибором: або за місцем заподіяння шкоди; або за місцем знаходження майна відповідача, який не має в Україні місцезнаходження. Саме перший варіант є більш логічним у цій категорії спорів.

Зазначу, що у разі якщо позивач планує визнавати та виконувати рішення українського суду за кордоном, правові питання, як питання повідомлення відповідача, обов’язково будуть на порядку денному в іноземному суді. Отже, повідомляти відповідача у справі та направляти йому документи необхідно у спосіб, передбачений нормами міжнародного права, та шукати інші шляхи повідомлення.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі N 308/9708/19 (провадження N 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

В ході розгляду справи потрібно довести факт понесення збитків (прямих та упущеної вигоди), протиправну поведінку відповідача, вину, причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками, їхній розмір та підстави отримання.

Прикладом доказів по даній категорії справ можуть бути: довідка виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про пошкодження; акт про пожежу, складений територіальним підрозділом ГУ ДСНС України; акт про знищення/пошкодження майна, складений компетентним органом місцевого самоврядування; висновок про технічний стан несучих конструкцій житлового будинку складений будівельним експертом; довідкою про оціночну вартості об'єкта нерухомості та майна; та інше.

Отже, пропоную керуватися загальними правилами підтвердження збитків: провести експертну оцінку збитків, завданих майну; зібрати копії всіх документів, що підтверджують право власності на майно (договори купівлі-продажу, витяги з реєстрів, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів тощо). У разі якщо документи не збереглися, то потрібно зайнятися їх відновленням одразу після скасування воєнного стану; здійснити фото-відео-фіксацію завданих пошкоджень; залучити свідків (сусідів, робітників підприємства та ін.); зібрати інформацію про дату та обставини пошкодження майна (ЗМІ, соціальні мережі та месенджери та ін.).

Нормативно – правовою складовою під час підготовки позовної заяви будуть наступні міжнародно-правові документи.

Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" передбачають те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов'язання. Негативні зобов'язання - це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Указом Президента України N 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України. На підставі ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів. Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.  Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.

Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року N 9-рп/2012 (справа N 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа N 761/6144/15-ц, провадження N 61-18064св18).

Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі N 686/13212/19.

Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду. Отже, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі N 760/17232/20-ц.

Крім того у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі N 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.

Суди будуть брати до уваги перебування позивачу у стані постійного стресу та нервозності, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що призвело до позбавлення власного житла та речей, з урахуванням вимог розумності і справедливості.

При сплаті судового збору суди, виходячи з практики, суди керуються ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судовий збір у відповідній категорії справ у разі обґрунтованого доведення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення з боку держави агресора, відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача - Російської Федерації на користь держави.

Підготовка та супровід відповідного позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення з боку держави агресора повинен бути підтриманий кваліфікованим юридичним супроводом.